Чи задумувалися ви коли-небудь над тим, що таке Господнє благословення і яким чином воно працює?
Життя віруючого християнина сповнене Божого благословення. Воно супроводжує нас на кожному кроці нашого життя. Дуже часто люди просять благословення в священика: на успішний день, на щасливу подорож, на роботу, на прощу, на навчання тощо. Церква також благословляє певні предмети, страви і т. д. І сподіваються, що завдяки благословенню, отриманому від Бога через священика, все буде добре, у всьому їм щаститиме. Але і нерідко навіть з Божим благословення все йде не так, як нам цього хочеться. Що не так?
Часом в людей є такий стереотип, що благословення – це такий собі магічний обряд, звершивши який, людина гарантовано отримає те, чого добивається. І часто цілі такої людини виглядають доволі добрими і правильними: зберегти здоров’я, прогодувати сім’ю, краще відчувати і переживати Божу любов тощо. Але знаєте приказку: «Людина планує, а Бог керує»? (До речі, знаходимо цю правду в Святому Письмі: «Розум людини обдумує путь її, але кроки її наставляє Господь» – Прип 16,9.) Насправді це дуже глибокі слова.
Що ж таке благословення, яке отримуємо від Бога? Катехизм Католицької Церкви вчить, що «Благословення й освячення […] через церковну молитву готують до прийняття благодаті і налаштовують до співпраці з нею. Для відповідно налаштованих вірних майже всі життєві події освячені Божою благодаттю, що випливає з Пасхальної містерії страстей, смерті і Воскресіння Христа, з Якого черпають свою силу всі таїнства і благословення» (1670). А Катехизм УГКЦ нагадує нам, що «Усе це робиться для того, щоб кожна людина розуміла, що Божим благословенням є кожна хвилина її життя, подарована Богом для освячення і спасіння цього життя» (509). Благословення Господа – це такий собі супровід, який Бог дарує нам на дорозі нашого життя, щоб ми могли прожити його в напрямку добра. До речі, в українській мові слово «благословити» складається з «благо» (добро) і «словити» (говорити, казати), і має одним зі значить «говорити добре», «говорити на добро», «вказувати на добро». Якщо людина слухається Божого слова, то дозволяє провадити себе до добра. Все її життя тоді стає «благословенням».
Боже благословення ніколи не гарантує, що наші мрії збудуться. Навіть якщо вони благородні. І не тому, що Богові шкода щось нам дати, але тому, що наш світогляд занадто обмежений, а Бог дивиться на наше життя не тільки в його окремих деталях, а як на картину повністю. І якщо нам щось виглядає добрим, правильним, потрібним, то іноді ми опускаємо з виду щось інше, не менш важливе, яке може пролити дещо інше світло на те, що ми сьогодні вважаємо добрим для нас.
Іноді Боже благословення руйнує наші плани. Іноді Господь, якому ми довіряємося, прагне вести нас іншим шляхом – дорогою, яка є тісною сьогодні, через тісні ворота, бо тільки така дорога веде на широкі простори нашого життя в майбутньому. А ми опираємося, ображаємося, нарікаємо… Вважаємо, що благословення «не спрацювало» і шукаємо інших способів отримати бажане. Це така собі сутичка між нашою людською «мудрістю» і Мудрістю Божою, між нашою глупістю і Божою дбайливістю і провидінням.
Господь ніколи не допомагатиме нам в тому, що для нас чи для інших людей шкідливе. Господь не даватиме нам того, що може зашкодити нашому спасінню. Він не сприятиме в наших рішеннях, виконання яких може обернутися шкодою для нашого добробуту, здоров’я, для добра інших людей. Якщо ми всіма силами намагаємося лише заробити грошей і забезпечити матеріальне становище нашої сім’ї, нехтуючи психологічним і духовним аспектами людського щастя (емоційними, духовними потребами власними чи своїх рідних) – навряд чи Господь схвалить таке рішення. Не кажучи вже про несправедливість, маніпуляції, кривду, обман тощо, які аж ніяк не співвідносяться з Божими дорогами…
Натомість Бог прикладатиме зусиль, щоб повернути нас на правий шлях, який веде до справжнього добра. Тому що він – любить. Любить нас. Не нашу радість, не наші молитви, не наше задоволення, а – нас.
В Святому Писанні є дуже цікава розповідь про старозавітного патріарха Якова (внука Авраама), який боровся з Богом:
«Зостався Яків сам. Тоді хтось боровся з ним, ще поки на світ не займалося. Та бачивши, що не переможе його, доторкнувся суглобу його стегна, й суглоб Якового стегна звихнувся, коли він боровся з ним. І каже той: Пусти мене, бо вже на світ благословиться. А Яків відповів: Не пущу тебе, хіба-що поблагословиш мене. А цей спитав його: Як тобі на ім’я? Він і каже: Яків. Тоді той відповів: Не Яків буде більш твоє ім’я, а Ізраїль, бо ти змагався з Богом і з людьми та й переміг. Тоді Яків спитав його: Скажи, будь ласка, своє ім’я? А цей відповів: Чого питаєш про моє ім’я? І тут поблагословив його. Тому Яків назвав це місце Пеніел, бо я, мовляв, бачив Бога віч-на-віч і я живий ще. І сонце йому засяло, як він пройшов Пеніел, але кульгав на стегно» (Бт 32,25-32).
Не буду пояснювати весь цей уривок, тільки хочу звернути увагу на три моменти:
– Іноді наше життя також схоже радше на боротьбу з Богом: коли наші власні плани на життя, амбіції, проекти перешкоджають Богові давати нам те, чого ми насправді потребуємо, І в цій боротьбі людина ніколи не виграє…
– Господь завжди прагне вказати нам на наше справжнє «ім’я» – на нашу справжню сутність, на наше справжнє добро і дорогу до щастя. І, мабуть, прикро, але йому часто доводиться боротися з нашими власними намаганнями зреалізувати за будь-яку ціну наш власний проект «щастя».
– Господь благословив Якова після того, як той спитав про його ім’я. А пізнати чиєсь ім’я в біблійному розумінні означає не просто довідатися, як ця особа називається, але пізнати цю особу. Тільки тоді, коли ми шукаємо і пізнаємо Бога в своєму житті, його план і його турботу про нас; коли для нас стає важливо не просто мати здоров’я, фізичні ресурси, відсутність внутрішнього неспокою, але – слідування за Христом, який є нашим спасінням, надією, життям – ми можемо відчувати і переживати Боже благословення з усією його силою, з усією любов’ю, яку Бог вкладає в нас і в наше життя.
Борімося не з Божим планом для нас, а за те, щоб все наше життя було Божим благословенням – не лише для нашого добра, але й для інших людей!
Автор: о. Назар Саврас
